01,10, -День людей похилого віку

Старесенька іде по тій дорозі. 
Як завжди. Як недавно. Як давно. 
Спинилася. Болять у неї нозі. 
Було здров'я, де тепер воно? 
І знов іде... Зникає за деревами... 
Світанок стежку снігом притрусив. 
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно. 
Горить ліхтар, ніхто не погасив. 
Моя бабусю, старша моя мамо! 
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш! 
Якими я скажу тобі словами, 
що ти в мені повік не одболиш! 
Земля без тебе ні стебла не вродить, 
і молоді ума не добіжать. 
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить, 
і насіннЯ у вузликах лежать. 
Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни. 
А ті казки, те слово, ті сади, 
і так по крихті, крихті Україна - 
іде з тобою, Боже мій, куди?! 
Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки! 
Вже й час є в тебе, пізно, але є ж. 
Зверни додому з білої доріжки. 
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш? 
Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла. 
Тоді був травень, а тепер зима. 
Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла. 
А то пішла, й нема тебе, й нема... 
Старесенька, іде чиясь бабуся, 
і навіть хтозна, як її ім'я. 
А я дивлюся у вікно, дивлюся, 
щоб думати, що, може, то моя.
                       Автор Костенко Ліна